Електронні петиції в Україні є симулякром безпосередньої демократії

Окремі електронні петиції, які реєструються на сайтах Президента України та інших органів державної влади, порушуючи у ЗМІ та соціальних мережах високі інформаційні хвилі. Громадяни жваво обговорюють теми петицій, активно запрошують своїх друзів їх підтримати, а також з нетерпінням чекають на відповідь влади, яка також стає предметом бурхливої … Але чи досяг цей інститут цілей, що заявлялися?

В очікуванні розширення можливостей

У зв’язку із цим варто нагадати, чим по своїй суті є електронні петиції, коли і для чого вони впроваджувалися в Україні.

У 2015 році з’явилась нова стаття 23-1 Закону України «Про звернення громадян», яка присвячена процедурі подання та розгляду електронної петиції – особливої форми колективного звернення громадян до чотирьох суб’єктів: Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів та місцевої влади.

Електронне звернення та електронна петиція мали забезпечити оперативне реагування держави та органів місцевого самоврядування на суспільні виклики та ініціативи. Подібна практика вже існувала на той час у більш як 70 держав світу, громадяни яких активно підписували різні форми петицій. Посилаючись на авторитетні дослідження, автори законопроєкту стверджували, що колективними зверненнями користуються 68% шведів, 72,6% швейцарців, 70% австралійців, 60% американців і 68,2% підданих Великої Британії.

Були обґрунтовані сподівання, що петиції стануть одним з «колективних інструментів впливу громадян на процес прийняття рішень». Тим більше, що впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій в процесі подання петиції утворило нову форму політичної участі.

Розрахунок був й на те, що впровадження цифрових технологій спростить опрацювання звернень та збільшить довіру населення до органів державної влади та органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб.

Електронна петиція як інструмент електронної демократії, передбачена і в правових актах Ради Європи, зокрема в Рекомендаціях CM/Rec(2009)1 Комітету Міністрів Ради Європи від 18 лютого 2009 року. Україна ж постійно здійснює адаптацію власного законодавства до законодавства Європейського Союзу – acquis communautaire, що є основою правопорядку ЄС і має на меті повну інтеграцію України в європейський правопорядок.

Три місяці на збір підписів, два тижні – на відповідь

Звернутись з петицією можна через спеціальну форму на офіційному вебсайті органу, якому вона адресована або через вебсайт громадського об’єднання, яке здійснює збір підписів на підтримку електронної петиції. Однак звернення через ГО взагалі не отримало поширення, тож надалі цей механізм не розглядатимемо.

Згідно із вимогами закону, в електронній петиції має бути викладено суть звернення, зазначені персональні дані автора, який несе відповідальність за її зміст. Якщо петиція відповідає встановленим вимогам, вона оприлюднюється протягом двох робочих днів з дня надсилання. Ця дата вважається початком збору підписів на її підтримку.

Процес волевиявлення відбувається за принципами безоплатності доступу, електронної реєстрації підписантів, недопущення автозаповнення, фіксації дати і часу оприлюднення петиції та її підписання.

Петиції до Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України мають набрати на підтримку не менш як 25 тис. підписів протягом трьох місяців. Відповідні вимоги щодо кількості та тривалості на місцевому рівні визначаються статутом територіальної громади.

Якщо петиція у визначений строк набирає необхідну кількість підписів, протягом трьох днів починається процедура її розгляду, яка повинна тривати не більше десяти робочих днів.

Факт підтримки або непідтримки петиції має бути оголошений публічно на вебсайті. У відповіді повідомляється про результати розгляду порушених у ній питань із відповідним обґрунтуванням.

При цьому відповідь має бути оприлюднена не пізніше наступного робочого дня після закінчення її розгляду.

Отже, підсумовуючи наведені строки, за законом існує два тижні на надання відповіді (три дні до початку розгляду, десять – сам розгляд і день – на оприлюднення).

У разі визнання за доцільне, викладені в електронній петиції пропозиції можуть реалізовуватися шляхом прийняття відповідного рішення.

Президентом, Кабміном, нардепами можуть розроблятися та вноситися законопроєкти, спрямовані на вирішення порушених у петиції питань.

Інформація про кількість підписів, одержаних на підтримку електронної петиції, та строки їх збору повинна зберігатися не менше трьох років з дня оприлюднення петиції.

Законодавець не передбачив обов’язок реалізації вимог викладених у петиції. Фактично, суб’єкт владних повноважень зобов’язаний лише надати публічну і вмотивовану відповідь.

Коефіцієнт корисної дії

Отримавши уявлення про те, «як воно має бути», поставимо питання, «як це відбувається насправді». Цьому значно сприяють офіційні відповіді від суб’єктів розгляду петицій (Президент, ВР, Кабмін, Київська міська рада), у яких ми завбачливо запитали про кількісні статистичні дані.

Попри те, що за Конституцією Україна є парламентсько-президентською державою, виявилося, що з усіх інститутів влади, українці найбільше розраховують на главу держави. Переважна більшість петицій з найрізноманітніших питань спрямовуються саме Президенту. Можливо тут даються взнаки «кріпосні» уявлення про доброго царя, який може розв’язати будь-яку проблему, давши вказівки своїм боярам. А от до Верховної Ради з 2015 року по цей час було спрямовано найменше петицій з усіх досліджених нами органів влади.

З 2015 до літа 2022 року громадяни зверталися до:

• Президента – 88140 петицій; 110

• Верховної Ради – 2829 петицій;

• Кабміну – 5955 петицій;

• Київської міської ради – 6938 петицій.

Тут варто зауважити, що для порівняння суб’єктів, з місцевих органів ми обрали Київську міську раду. Можна спрогнозувати, що в інших регіонах кількість петицій буде значно меншою, ніж у столиці.

Але реєстрація петиції, звісно, не свідчить про її популярність та якесь реагування з боку влади. Можна стверджувати, що «коефіцієнт корисної дії» від петицій, якщо порівнювати кількість зареєстрованих та тих, що набрали необхідну кількість голосів та отримали відповіді, є вкрай низьким.

Для прикладу, на сайті Президента середній показник успішності петицій за всі роки склав лише 0,124%!

Іншими словами, лише одна із тисячі офіційно зареєстрованих петицій набирає необхідну кількість голосів. Решта фактично залишається інформаційним спамом, на яке витрачається час і сили державного апарату. І це не ще не враховуються ті петиції, що не пройшли модерації під час реєстрації.

Навіть цей незначний відсоток не може характеризувати ступінь впливу громадян на рішення, що приймаються владою. Адже, нагадаємо, у Президента, Парламенту, Кабміну і місцевої влади є обов’язок лише розглянути петицію та надати відповідь, але не втілювати її вимоги у життя.

Аспекти розгляду

Яскравим прикладом є дискусійна тема щодо традиційних сімейних цінностей, проблем гендеру та міжнародних зобов’язань у зв’язку з цими питаннями.

У 2018 році громадяни просили захистити інститут сім’ї та попереджали про небезпеки Стамбульської конвенції (Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами), що вводить поняття гендер та зобов’язує навчати цього дітей. Тоді Президент України у відповіді поділив стурбованість громадськості та доручив Кабміну опрацювати питання прийняття загальнодержавної стратегії захисту та популяризації традиційних сімейних цінностей. Аналогічні петиції щодо захисту традиційних сімейних цінностей і припинення пропаганди гомосексуалізму розглядались і Урядом.

У 2020 році на заклик ратифікувати Стамбульську конвенцію, Президент пообіцяв внести до Верховної Ради відповідний законопроєкт.

У 2022 році громадяни нагадали про своє прохання і глава держави підтвердив свою принципову і незмінну позицію щодо необхідності приєднання України до цієї конвенції.

Нещодавно обіцянка була реалізована у законі і тепер громадяни зібрали необхідну кількість підписів під вимогою денонсації конвенції. Адже «закон, у тій формі, як він проголосований, не відповідає українським національним інтересам, традиційним українським цінностям та створює загрозу національній безпеці України, поглиблює суспільну напругу в державі».

Іншим прикладом тут може бути ініціатива про зняття заборони на виїзд чоловіків призовного віку за кордон. Після запровадження воєнного стану вона тричі (у травні, червні та липні) з різним обґрунтуванням набирала необхідну кількість підписів і тричі Президент України також обґрунтовано, з посиланням на норми Конституції та законів, відмовляв. «І коли до мене звертаються з такою петицією, щоб наші чоловіки під час воєнного стану могли поїхати з нашої держави, я вважаю, що це не зовсім до мене петиція. Це якщо по-людськи. А по закону — у нас є певна кількість часу, щоб відповісти на будь-яку петицію»,– так окремо коментував він народне бажання, яке, попри наполегливість громадян, не втілиться у життя.

Популярною була й тема вакцинації, яка була предметом декількох петицій до Президента України.

Частина ініціатив банально не встигають за злагодженою роботою державних інституцій. Завершується збір підписів під вимогою ветувати «антинародний» закон, що зняв з підприємств обов’язок виплачувати мобілізованим працівникам заробітну плату. Але цей закон про оптимізацію трудових відносин вже давно підписаний тим, до кого спрямована петиція, та набрав чинності.

Зрештою, петиції взагалі можна ігнорувати! Адже жодної відповідальності за порушення строків та обов’язку дати відповідь немає. Так, без реакції гаранта Конституції України залишилися петиції: про забезпечення дітей, хворих на цукровий діабет, необхідним медичним обладнанням; про застосування санкцій проти телеканалу НАШ, який поширює російську пропаганду; про скасування державної підсумкової атестації для учнів 4, 9 та 11 класів.

Також з 2019 року без відповіді залишається питання подяки п’ятому Президенту за збережену Україну.

В деяких випадках петиції стають елементом політичного тролінгу, як то:

• подяки п’ятому Президенту за збережену Україну (не розглянута);

• щодо ліквідації Окружного адміністративного суду м. Києва (існує);

• скасування бюджетного фінансування політичних партій в Україні (не скасовано);

• негайного звільнення Олега Татарова - заступника голови офісу Президента (не звільнено);

• звільнити Богдана Андрія Йосиповича з посади Глави Адміністрації Президента України (звільнено);

• усунення В.Фокіна з посади представника України в ТКГ по Донбасу (усунено).

Ми залишимо відкритим питання між причинами, наслідками та впливом петицій на ті чи інші політичні рішення. Зазначимо лише, що з правової точки зору, далеко не всі питання які порушувались в петиціях належать до сфери повноважень органів до яких вони були адресовані.

Буде більше

Підсумовуючи наведене можна зробити кілька висновків, що характеризують реальне значення інституту петицій для громадян і органів влади.

По-перше, громадяни дійсно отримали від держави можливість висловити своє ставлення до найрізноманітніших питань, як відверто фрікових, так і дійсно важливих для суспільства, та подискутувати між собою. Але при цьому діаметрально протилежні позиції на одну проблему мають однакові шанси набрати необхідну кількість голосів. І факт подолання бар’єру у 25 тис. підписів аж ніяк не свідчить про те, що висловлену у петиції думку поділяє більшість населення України.

По-друге, практика показала, що ні про яку політичну участь або вплив на прийняття рішень громадськістю, звісно, не йдеться. Але ж петиція все ж таки має один цілком наслідок – публічність.

По-третє, петиції виявилися зручним політичним інструментом для вивчення і вимірювання суспільної думки з питань, що цікавлять саму владу. Так само, за допомогою петицій, посиливши маніпулятивний сигнал через засоби масової інформації можна впливати на громадян. Додатковим бонусом тут стає безкоштовний піар як для чиновників, так окремих політиків.

Цікавою і найбільш актуальною ініціативою є петиція додати можливість створювати, підписувати та переглядати петиції в державному сервісі «Дія», яка вже набрала необхідну кількість голосів? Тож незабаром ми побачимо нові цікаві ініціативи.

ВОЛОДИМИР БОГАТИР, адвокат, Заслужений юрист України