Люди до кінця 50-х ховалися в лісах і боролися проти Радянської влади, - білоруський економіст і політик
Білоруський економіст, поляк за національністю, президент Науково-дослідного центру Мізеса Ярослав Романчук у програмі «On target з капітаном Гарі Табах» розповів, чому не вчив історію.
«Всі свої історичні підручники я викинув, бо там була суцільна брехня. Відразу кажу, що історію я не знаю, ми її не вчили, ці пропагандистські кліше і штампи про Льодове побоїще, Монгольське ярмо. Це було з тієї опери - сценарій, написаний в ЦК КПРС», - вважає він.
У той час батьки боялися говорити чесно про справжню історію.
«Саме в нашому місці, в селищі Сопоцькин на Гродненщині були «зелені брати». Люди до кінця 50-х ховалися в лісах і боролися проти Радянської влади. У нашому селищі жартували: в армію йти зі своєю зброєю чи ні? Сенс цієї фрази я зрозумів тільки в 90-х», - говорить Романчук.
За його словами, про трагедію Катині він дізнався в 1989 році, коли вже почали говорити про це.
«Я все життя був переконаний, що потрібно говорити Хатинь. Я дізнався від поляків правду, що реально був розстріл, там було 22 тисячі польських офіцерів. Це я зараз знаю, а тоді не знав. У нас на кладовищі були могили польських офіцерів, яких вбили радянські війська. Ці могили були занедбані, ніхто ними не займався. Звичайно, коли вже була Республіка Білорусь, коли вже можна було говорити правду, могили ті відновили. Там було пара сотень людей конкретно в нашому місці», - розповідає він.
Всього в Катині розстріляли понад 22 тисяч польських офіцерів, стверджує Романчук.
«Там була Катинь і ще одне місце в Смоленській області. Знову-таки, це я потім дізнався. Їх змусили туди піти обманом: «Ви союзники, ми з вами разом проти фашистів будемо боротися!». От і все. У той час не було ніякої інформації. У Вайди є чудовий фільм з приводу Катині. Це данина пам'яті, історичної правди», - зазначає політик.
Як повідомляла Politeka, Рибчинський порівняв вбивство Шишова із вбивством Івасюка: «Виглядало це так, що теж ніби суїцид».
Politeka повідомляла також, що, на думку політолога Кочеткова, що зараз держава приходить до розуміння, що мова, вишиванка і герб – це ще не все, цього не достатньо.