Полонений «вагнерівець»: Пішов на війну проти України, бо сидіти в російській колонії було нестерпно

3-тя окрема штурмова бригада опублікувала інтерв’ю з полоненим найманцем ПВК «Вагнер» Євгена Пригожина, якого 2 лютого схопили бійці 219 батальйону тероборони на околицях Бахмуту. Найманець Дмитро Курапівкін розповів про катування в колонії, заградзагони і втрати бойовиків Пригожина.

Окупант відбував покарання в одній з колоній Оренбурзької області за вбивство і наркотики. «Відсидів» 6 років, залишилося ще 3. Каже, що люди Пригожина двічі приїздили в колонію вербувати в’язнів — у жовтні і грудні 2022 року. Сам Курапівкін погодився воювати проти України 25 грудня 2022 року, оскільки умови в колонії були нестерпними.

«Сидіти в таборі вже просто було неможливо. Там кожен день як на передовій. На передовій тебе можуть вбити, а там — згвалтувати. Якщо співробітники захочуть, вони це зроблять… Те що не годували, у холодну камеру саджали, де всі вікна відкриті. Це [ніщо] у порівнянні з дубинкою в анальному отворі», — розповів окупант.

Усім «зекам» запропонували підписати контракт на півроку, після закінчення обіцяли помилування. Втім, за словами полоненого, до помилування майже ніхто з «вагнерівців» не доживає.

Він детально розповів про логістику ВПК «Вагнер». 8 січня 2023 року ув’язнених автозаком доставили на військовий аеродром. Потім літаком переправили до Новотроїцька, звідти — до Ростова-на-Дону. У ростовському аеродромі видали військову форму. 31 січня групу Курапівкіна відправили на передову з завданням захопити населений пункт поблизу Бахмута.

За його словами, ніхто з його групи не мав бойового досвіду. Ними керували через рацію: «Серед нас не було медиків, у нас не було навіть аптечок. Лише АК і в декого кулемети. Я думаю, всі розуміли, що в один кінець всіх відправили… ПВК — це звичайний зброд, якому видали «калаші» і патрони. Зброд навіть у порівнянні зі строковою російською армією».

Він розповів, що поранених «вагнерівців» не евакуйовували — вони вмирали і так і залишалися на полі бою. Всіх, хто відмовлявся йти вперед або залишав позиції, розстрілювали. «Я розумів, що два шляхи. Або вб'ють, або поранять і, якщо пощастить, відвезуть на нуль або не відвезуть. Я бачив поранених пацанів, вони як легли, так і лежали. Їм можна було допомогу надати, але від часу вони помирали», — розказав Курапівкін.

В ході виконання поставленого завдання з 31 особи в його групі живими залишились двоє. Втікаючи назад, окупант опинився на українських позиціях і здався в полон.