Віра і релігія: Олесь Доній пояснив, що має більшу силу

Ідеолог Олесь Доній розповів, що немає невіруючих людей, оскільки у кожного є якісь принципи, а принципи – це ніщо інше, як віра.

Про це він розповів у своєму блозі.

«Нема людей невіруючих. От у чому проблема релігієзнавців, священників? Вони ділять людей на віруючих, невіруючих, вважаючи, що у них є монополія на віру. Це право кожного – ходити до церкви або не ходити. Але віра – це не лише у тих, хто ходить до церкви, тобто є люди релігійні і нерелігійні, а всі люди віруючі, всі 100%, навіть найгірші маніяки», - пояснює Олесь Доній.

За його словами, особиста віра може бути навіть більшою та сильнішою, аніж будь-яка релігія. Зокрема, експерт нагадує, що Перша світова війна почалася із Сараєвського вбивства, коли Гаврил Принцип вбив австро-угорського ерцгерцога Фердинанда. Він підкреслює, що це вбивство базувалося не на релігійних мотивах, а на вірі у створення своєї держави.

«У найбільших маніяків 20 століття у Європі, масових садистів, Гітлера і Сталіна, була віра: більшовицька віра у Сталіна і Леніна, і нацистська віра у Гітлера. Гітлер вірив чомусь, що у всьому винні євреї, це ірраціональна віра, вона неправильна, ми її критикуємо, зневажаємо, не поділяємо, але це віра», - констатує Олесь Доній.

Як зауважує ідеолог, штамп про віруючих і невіруючих дуже поширений, але в такому разі ми зневажаємо віру інших людей. Водночас він підкреслює, що всі люди віруючі, незалежно від того, як часто вони ходять до церкви чи й не ходять узагалі. Тому, підсумовує експерт, ніхто не може називати інших невіруючими, тому що кожен із нас має якісь принципи, які також є нашою вірою.

Доній – автор концепції «25 сходинок до суспільного щастя», яку експерти оцінюють як осучаснення ідей Григорія Сковороди, а самого Олеся Донія – як модерний аналог Григорія Сковороди.

Як повідомляла Politeka, Доній заявив, що критичне мислення є заради позитивної цілі, створення передумов для суспільного щастя.

Також Politeka писала про те, що Степурін пояснив, що спочатку треба зрозуміти, що для нас індивідуальне та громадське щастя, а потім прагнути до цього.