Варто зробити суттєві кадрові зміни в інформаційній політиці воюючої України - Микола Томенко

Переглянув результати соціологічного опитування, що було замовлено NDI у травні 2022 року. Та от виявилося, що більшості нашого суспільства в часи кривавої війни російської орди вбивць, ґвалтівників і мародерів військового злочинця Путіна проти України більше подобаються різноманітні політтехнологи і піарники влади, а не військові чи державники. Найсумніше, що серед нових «лідерів військової громадської думки» колишні медіа-захисники януковичів, пропагандисти російського світу і доктрини «євразійства» та критики європейського вибору України.

Ще в березні 2022 року ці модні радники разом із лідером парламенської більшості Арахамією МАЙЖЕ погодили «вигідний мирний договір» з Росією про відмову від вступу України до НАТО і гаранта миру…Росію. На щастя громадський спротив та наші західні партнери не допустили тоді підписання фактичної капітуляції перед Путінською Росією.

Як же так трапилося, що ці люди ДОСІ щоденно розповідають про військові дії нашої героїчної Армії, до яких вони не мають жодного стосунку?!

Чому радники офісу президента, які все свідоме життя боролися проти європейського та євроатлантичного вибору України досі залишаються головними речниками Президента?

Питання відкрите!

Не менше дивує і дратує поведінка частини політиків та посадовців, які перетворилися на екскурсоводів в галузі «військового туризму». Вони користуючись доступом до інформації та службовими повноваженнями змагаються один з одним за те, хто першим із них в прямому ефірі чи в соціальних мережах покаже зруйнований торговий центр чи житловий будинок із жертвами. А потім прорекламує у ЗМІ за гроші або через адмініресурс свою «героїчну участь у війні». Натомість, цим чиновникам і депутатам є чим зайнятися, бо отримують вони немалі гроші із бюджету за виконання абсолютно інших завдань.

Все це в купі із гонитвою за сенсаційними заяви про взяття Херсона, а за кілька місяців Криму та ледь не Москви деморалізує і реальних військових і українське суспільство загалом.

Тож переконаний, що нині варто зробити суттєві кадрові зміни в інформаційній політиці воюючої України. Настав час довірити цю відповідальну справу військовим і державникам, а не політтехнологам чи пройдисвітам-піарникам.