Гендиректор Федерації роботодавців: Влада має припинити ввезення в Україну «євроблях», а вже потім перейматися глобальним потеплінням

Читать на русском
Гендиректор Федерації роботодавців: Влада має припинити ввезення в Україну «євроблях», а вже потім перейматися глобальним потеплінням

Руслан Іллічов вважає, що Україна може лишитися без промисловості

Україна збирається затвердити новий Національно визначений внесок (НВВ2) – додаток до світової Кліматичної угоди, відповідно до якого передбачається значне скорочення викидів СО2. Президент Володимир Зеленський заявив, що «довгостроковою ціллю України є досягнення вуглецевої нейтральності, і ми докладатимемо зусилля, аби максимально скоротити час досягнення цієї цілі». Про це пише Главком.

Напевно, через намагання «максимально скоротити час досягнення», Міністерство екології розробило план, згідно з яким Україна до 2030 року збирається скоротити викиди на 65%. Для порівняння: ЄС планує досягти планки в 55%. І запланував на ці цілі більше 500 млрд євро. В той час, як українська влада досі не розробила механізм державного фінансування декарбонізації.

Чому влада ставить перед собою такі амбітні цілі, та чи зможе промисловість досягти завищеної планки, «Главком» розпитав у генерального директора Федерації роботодавців Руслана Іллічова.

«Чому ми беремо на себе більші зобов’язання, ніж наші сусіди?»

Зовсім скоро Україна збирається прийняти новий Національно визначений внесок (НВВ2), відповідно до якого передбачається значне скорочення викидів СО2. Екологи і міжнародні організації називають цей внесок дуже амбітним, а реалісти кажуть, що він не може бути виконаний. У чому протиріччя?

Хочу підкреслити: ми повинні, перш за все, навіть в кліматичних цілях, орієнтуватися на власні інтереси країни, у тому числі економічні. З одного боку, ми розуміємо необхідність «зелених» змін, і більшість наших підприємств посилено модернізуються, аби зменшити рівень викидів. Але насправді ніхто більше ніж бізнес, не зацікавлений в екомодернізації виробництва. Просто є світові кліматичні тенденції, і будь-яка продукція на світових ринках буде оцінюватися за цими параметрами. Наприклад, CBAM (Carbon border adjustment mechanism), реалізація якого передбачатиме запровадження так званого «вуглецевого сліду» будь-якої продукції і, як наслідок, весь сировинний ланцюг виробництва такої продукції повинен буде відповідати екологічним вимогам або буде обкладений відповідним податком. Поки такий механізм ще не запроваджений, але це все світові тенденції і те, що сьогодні на порядку денному урядів країн. Тому дуже важливо, щоби ми відповідали світовій практиці. Але до проєкту розпорядження Кабінету міністрів про схвалення оновленого Національного внеску України до Паризької угоди у нас є певні питання.

По-перше, Україна хоче взяти зобов’язання навіть більші, ніж зобов’язання, які бере на себе Європейський Союз. Тобто, ми хочемо зафіксувати викиди на рівні 35% від 1990 року, у той час коли Європейський Союз наприкінці минулого року у своєму оновленому внеску до Паризької угоди встановив ціль –досягнення до 2030 року рівня викидів парникових газів, що не перевищує 45% від рівня викидів 1990 року. Одразу виникає питання: чому ми беремо на себе більші зобов’язання, ніж наші сусіди? Для нас це незрозуміло. Тому запитуємо уряд, яким чином були зроблені розрахунки, як уряд бачить розвиток не лише екомодернізації, а й взагалі економіки, яким чином вони бачать галузеві тенденції і тенденції на світових ринках.

Ми розуміємо, що відповідних чітких і зрозумілих розрахунків насправді ні в кого немає. Тому ми й звернулися публічно до уряду, і дякуємо, що уряд прийняв рішення щодо доопрацювання відповідного розпорядження. Адже рухаючись спільно з усім світом до нової кліматичної платформи, ми повинні розуміти, як ми рухаємося економічно і як ми розвиваємо власну промисловість.

У планах ЄС також амбітні цілі скорочення викидів парникових газів. Але там передбачені суттєві, понад 500 млрд євро, дотації на ці цілі. Що в Україні? На кого буде покладено цей фінансовий тягар модернізації?

Насправді ви абсолютно чітко окреслили головну проблему: будь-яка екологічна модернізація потребує величезних інвестицій. Ми розуміємо, що європейські компанії і уряди вже багато десятиліть рухаються в цьому напрямку. Вони мають величезну підтримку, субсидування з боку держав. В Україні держава ніяк не стимулює цей процес, ніяк не підтримує і ніяк не фінансує. Тобто, сьогодні екомодернізація і зменшення викидів – це головний біль і витрати українського бізнесу.

Називають різні оцінки. Хтось каже, що нам потрібно $100 млрд, щоб наша промисловість відповідала європейським нормам. Але питання постає відповідно, де ми ці кошти будемо брати? І на нього d уряду відповіді немає.

Йдуть розмови, що буде створений певний фонд. Можливо, навіть європейські країни дадуть кілька мільярдів євро. Але насправді ми розуміємо: сума потрібних інвестицій набагато більша, ніж допомога, яку нам обіцяють. Ми розуміємо, що ні бюджет України, ні ця допомога взагалі не зможе перекрити витрат, які потрібні, інвестицій, які потрібно вкладати.

Якщо гіпотетично уявити, що Національний план приймається в тому вигляді, яким він є. Зрозуміло, з фінансуванням ми змалювали картину. І Україна намагається дотримуватися своїх зобов’язань. Приходять на підприємства екологічні інспектори і т.д. Що чекає українську промисловість?

Тут є два моменти. Перший: якщо країна взяла добровільно обмеження в тих відсотках, про які ми говорили, то ми фактично блокуємо розвиток промисловості навіть у тих можливостях, які могли у нас бути. Адже в абсолютних цифрах ці викиди у нас неможливі, а отже, неможливе будівництво нових підприємств.

Ну, про металургію я говорити не буду. Але у нас є непогані перспективи щодо розвитку скляної промисловості, де у нас є традиційний сильний досвід. Є розвиток керамічної промисловості: ми можемо по всьому світу продавати керамічну плитку, бо у нас найкращі каолінові глини. Але цим рішенням ми відрізаємо можливості інвестицій і навіть будівництва нових підприємств. Тому що будь-який інвестор дивиться, що країна обмежила себе навіть більше, ніж ЄС, і буде розуміти, що сенсу будувати тут завод немає.

При будь-якій модернізації все одно будуть викиди. Тому всі країни борються, щоб залишити більші рівні викидів в рамках зобов’язань за Паризькою угодою. І хто сьогодні собі зафіксує більший рівень викидів, а також матиме кошти для купівлі квот на викиди, зможе використати ці можливості для розвитку власної промисловості. Торгівля квотами здійснювалася активно в рамках Кіотського протоколу. Україна останній раз продавала квоти Іспанії та Японії. Досвід, до речі, був не дуже успішний через непрофесійну і пасивну роль українського уряду. На сьогодні всі готуються до торгівлі квотами, створено вже більше 20 міжнародних бірж. Чітких рамок поки що немає, але торгівля квотами однозначно буде. І в залежності від вартості квот (40-70 євро за тонну викидів) і від «запасу» викидів Україна могла б отримувати $2-6 млрд щорічно на кліматичну модернізацію.

А якщо ми візьмемо на себе такі занижені зобов’язання, ми, по-перше, обмежимо себе в розвитку промисловості, а по-друге, ще й не зможемо цими квотами торгувати, у разі, якщо цей запас не буде використаний для розвитку. Це взагалі цікаво. Так ми могли би продавати ці квоти, якщо ми їх не вибираємо, і інвестувати в виробництво, а так ми й цього не зможемо робити. Це перше.

По-друге, ми повинні розуміти, що почнеться тиск, з точки зору екологічності, на існуючу промисловість та сільське господарство зокрема. А де цим компаніям брати інвестиції? Тому потрібні розрахунки, щоб розуміти, яким ми бачимо сьогодні майбутнє економіки. У нас сьогодні економіка фактично сировинна. У нас сировинне сільське господарство. Але чи розуміємо ми, яким воно повинно бути? Чи ставимо ми собі питання, що сьогодні у нас, наприклад, у сільському господарстві низький рівень тваринництва? Ми готові на це погодитися, чи ми будемо розвивати тваринництво? Якщо розвиваємо тваринництво, то це збільшення СО2. А у нас таких розрахунків, на жаль, немає.

«Хто дозволив незрозумілим фізичним особам брати участь у розробці нормативних актів?»

Міндовкілля чує аргументацію бізнесу? Виробничники обговорюють, чи немає певного злого умислу у таких амбітних цілях, щоб відсунути Україну від певних ринків?

Так, неодноразові консультації з Мінекології показують, що у переважній своїй більшості, а точніше майже завжди, вони не беруть до уваги розрахунки бізнесу. Тобто, вони чітко роблять свою справу, розробляють свої нормативно-правові акти і особливо бізнес не питають.

Проте справа не лише в нашій думці. Ми не бачимо зрозумілих аргументованих розрахунків. Це перше.

Друге – те, про що ви зауважили. Я вважаю, це фактично зрада національних інтересів. Адже сьогодні нормативно-правові акти, які повинні розроблятися професійними посадовцями міністерств (до речі, два роки тому створені цілі директорати з високим рівнем заробітних плат саме для розробки та впровадження реформ), розробляються незрозумілими особами. Команда підтримки реформ або офіси реформ при багатьох міністерствах… В якому статусі діють ці інституції та хто дозволив їм розробляти від імені держави нормативно-правові акти, які має виконувати все суспільство? Я вважаю це питання генеральною проблемою. Є Конституція, Закон «Про Кабінет Міністрів України», Регламент Кабінету Міністрів України, затверджений рішенням уряду, а також низка законів, що регламентують діяльність центральних органів виконавчої влади, місцевого самоврядування. І в мене постає питання: де в цих законах присутнє таке явище як «офіс реформ» або «команда підтримки реформ», які беруть участь у формуванні державної політики? Тоді давайте закриємо всі міністерства, бо це наші податки, і нехай працюють офіси реформ.

Статус цих структур мені незрозумілий. Якщо дійсно ці законопроєкти розробляються запрошеними особами, то питання: хто дозволив незрозумілим фізичним особам брати участь у розробці актів?

Екологічні ініціативи, на думку багатьох експертів, слід розглядати в контексті інших законодавчих актів: хто буде контролювати ці зобов’язання, які Україна ухвалює? Зараз на порядку денному – питання про екоінспекцію. Але наскільки ця інституція зможе навести порядок?

Насправді досвід співпраці з екологічною інспекцією в більшості бізнесів, на жаль, негативний. Я не кажу, що у цьому органі стовідсоткова корупція, дійсно, є випадки, коли бізнес порушує законодавство. Але ще раз повторю: у більшості випадків, досвід співпраці з екологічною інспекцією, на жаль, більше негативний.

Тобто є корупційні ризики? Так акуратно можна сказати?

Корупційні ризики є завжди. Але, по-перше, ми завжди виступаємо на платформі, що у бізнесу має бути презумпція невинності. По-друге, будь-які порушення краще попереджувати, ніж карати. І це головне.

Позиція бізнесу: давайте зробимо все, щоб попередити порушення спільно. Давайте вводити критерії ризиковості, категорії об’єктів і т.д. Але замість цього ми отримуємо жорсткий карний механізм: штрафувати, закривати, приходити в будь-який час і т.д.

Досвід останніх 30 років існування контролюючих органів свідчить: така система не є ефективною. Там є великі корупційні ризики. І в цій системі завжди є презумпція винуватості бізнесу і презумпція невинуватості органу, який перевіряє. Я не пам’ятаю прикладів, коли навіть через рішення суду якийсь конкретний інспектор, перевіряльник, який своїм підписом закрив підприємство, був притягнутий навіть до дисциплінарної відповідальності, не говорячи вже про відшкодування нанесених матеріальних збитків.

Це говорить про те, що завжди контролер правий. І навіть якщо він неправий, йому за це нічого не буде. І от у всіх цих ініціативах ми, на жаль, бачимо ці тенденції: збільшити штрафи для бізнесу, збільшити його відповідальність і т.д.

Я запитував публічно у всіх керманичів, які мали до цього відношення. Якщо ви так любите нашу країну, Міндовкілля, то чого ви не заперечували, коли ми за три роки ввезли півтора мільйона євроблях? Чому ми за чотири роки прийняли чотири закони, які дозволяють завозити в Україні цей брухт, який фактично основний у поточній ситуації забруднювач наших міст через СО2?

Ми навіть робили їм пропозицію: візьміть, будь ласка, 10 підприємств з різних галузей і порахуйте, скільки сьогодні викидів СО2 дає керамічна піч, і скільки викидів євробляхи. І з’ясується, що ми навезли стільки металобрухту, що це сотні промислових підприємств за обсягами забруднення. Але про це всі мовчать: уряд, депутати, активісти, євроінтегратори. Всі оченятка потупили і на це питання не дивляться. Тому що комусь зручно, щоб з Європейського Союзу завозився мотлох та брухт, що сьогодні у нас 45% імпортних авто зі Сполучених Штатів – це не технології, це не обладнання, це «битки», машини, які там потрапили в ДТП. Розумієте? І про це ми повинні говорити.

Отже, бізнес і промисловість не проти екологічних змін. Але вони вимагають іншого підходу. Якого?

Звісно, ми не проти, бізнес і є тим, хто ці зміни впроваджує. Ми розуміємо, що від екологічності наших підприємств залежить наша конкурентоздатність на світових ринках. І якщо ми сьогодні щось експортуємо, то повинні це робити вже з урахуванням цих змін.

Ми запроваджуємо зміни, які дозволяють зменшити витрати енергоносіїв і викиди, тому що є досить жорстка система штрафів за ці викиди. Але ми маємо три ключових меседжі. Перший: якщо уряд кудись приєднується і бере на себе зобов’язання, то, будь ласка, давайте чіткі стратегічні, тактичні, чіткі зрозумілі розрахунки, чому ви пропонуєте саме цей показник, а не інший.

Друге. Ми хочемо зрозуміти, де і в якому обсязі бізнес і підприємства будуть отримувати кошти і державну підтримку щодо цієї модернізації. Адже якщо ми рухаємося в екомодернізацію і беремо жорсткі зобов’язання, то, будь ласка, покажіть нам, де нам брати кошти.

Третє, найголовніше. Ми не повинні паралельно нашій інтеграції в зелену економіку, створити величезний карний апарат, який буде ходити і «обілечувати» бізнес. Цього взагалі не повинно бути! Ось ці ключові тезиси – те, що сьогодні ми говоримо уряду.

Ми всі живемо у світі, де всі країни рухаються зеленим курсом зі своєю швидкістю, ми не можемо йти у зворотному від них напрямку. Це зрозуміло. Але ми повинні розуміти: передусім має бути національний інтерес. А національного інтересу без економіки і без промисловості не існує. Ми ж не будемо жебракувати.


Віруючі УПЦ вітають Усика з перемогою: «Приклад справжнього патріота і справжнього православного!»

Артур Палатний розкритикував держоргани за ТВ-бойкот бою Усик-Джошуа

Михайло Пореченков влаштував бійку в автобусі: з'явилися подробиці

Нардеп Євген Шевченко: Якщо Білорусь перестане постачати Україні паливо, купити його буде ніде

Тарзан у своїй майстерні показав, як створюються картини: відео

В Успенському Зимненському жіночому монастирі на честь 1020-річчя заснування Предстоятель УПЦ очолив торжество

Євген Єнін про розслідування замаху на помічника Зеленського: «ФБР поспівпрацює з нами»

Нардеп Шуфрич відгукнувся на прохання журналістів про захист і став співвласником телеканалу "Перший Незалежний"

У Держекоінспекції розповіли про мор риби в Житомирі: названо можливого винуватця

Климович розповіла, як відбирають людей до ФБР

Боднар розповів про спроможність України відмовитися від російського газу

Ми звернули увагу на те, що у 2020 році значно знизився рівень гострих респіраторних вірусних інфекцій, - Кравченко

Безгін назвав дві гіпотези розстрілу автомобіля Шефіра

Союз Росії з Білоруссю: Грищенко розповів, наскільки це можливо

Штрафи за забруднення довкілля: Заруба розповів, як їх сплачують українські підприємства

Після відходу Лукашенка політичний режим в Білорусі залишиться колишнім. Він вже готує собі наступника, - Шевченко

Нацкорпус залишається під судом у Києві, де під вартою залишили ветеранів російсько-української війни: попереду ще три засідання

Ми живемо в епоху «відосіків» – в епоху яскравих картинок, за якими найчастіше ніщо не стоїть, - Грищенко

Всі вакцини на сьогоднішній день зберігають свою безпеку і ефективність, - Кравченко

Показати ще